В останні квітневі дні мине вже 30 років від того часу, як вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС перетворив у пустку навколишні квітучі села та місто Прип’ять, покликавши на передову війни із радіацією тисячі добровольців зі всієї України. Серед них – водії, зварники, електрики та багато інших, які працювали у тих страшних задушливих умовах, щоб не допустити чергового витоку радіації. Із плином часу держава недостатньо дбає про проблеми героїв-чорнобильців – соціальна допомога є мізерною, дехто змушений працювати у свої 70 років, бо пенсії не вистачає, а ще треба витратити і на ліки. Не потрібно відвертатися і забувати тих людей, котрим ми завдячуємо своїм життям.
Житель Пасічної, водій за фахом, Микола Михайлюк потрапив у Чорнобиль у травні 1987-го. – Працював тоді в АТП-12628. 42 працівники, пройшовши медичну комісію, поїхали в Івано-Франківськ, а на Київщину з області – близько 250 людей, – розповідає ліквідатор. – У Чорнобилі функціонувало два АТП. Я ж потрапив до того, яке довозило людей до самого горнила страшної катастрофи. Побував у Янові, Прип’яті, де знаходяться страшні атомні могильники, їздив через «рижий» ліс. Маска тоді не рятувала від радіації, – згадує Микола Михайлюк, – найбільше обпікало руки та обличчя. Зразу перевіряли, яку ми дозу радіації «схопили». Найбільше діставалося, коли проїжджали через знезаражувальні бункери. Тоді ще люди не усвідомлювали, що таке радіація, що це за лихо та якими проблемами для здоров’я смертельно загрожує людям. Пасічна відправила на лінію боротьби із радіаційним монстром 38 людей, з яких шестеро відійшли вже, на превеликий жаль, у кращі світи.
На початку 1987-го на Чорнобильській АЕС працював Василь Михасюк. – Потрібні були зварники. Тому я й зголосився на цю нелегку працю, – мовить ліквідатор. – Обслуговував перший, другий та третій енергоблоки Чорнобильської АЕС. Вахта тривала 15 днів. Приїжджали на атомну електростанцію о 7-ій год. ранку і так працювали 12 годин. Назбиралося чимало робочих моментів, коли ми «ковтали» значну дозу радіації. Тоді страху не виникало, бо строкову армійську службу я проходив у ракетних військах і вже тоді дізнався, що то таке радіація. Мусив же хтось тоді боронити світ від тієї зарази, ліквідуючи наслідки страшного радіаційного вибуху, – зазначає п. Василь.
Пропрацювавши цілий рік, повернувся до рідних місць. Його працю та мужній вчинок відзначили пам’ятною медаллю за участь у роботах із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Битківчанин Іван Семчук поїхав добровольцем у Чорнобиль у середині червня 1986-го. – Працював водієм «Камазу» на вивезенні шлаку із річки Прип`ять. Пропрацював так три тижні. З Іванкова возили асфальт для укладання дороги, – згадує чорнобилець. – Людей вже у Прип’яті не було, подекуди позалишалися тварини. Стояла страшна задуха, хмари розганяли, щоб дощ не падав, і не допустити потрапляння радіації у ґрунти.
Іван Семчук, зважаючи на свій поважний вік, працює зараз водієм шкільного автобуса у Биткові: як-не-як, пенсії у півтори тисячі не вистачає, навіть, на найелементарніше, не кажучи вже про ліки, що вкрай необхідні після радіаційного Чорнобиля.
Стривожено і схвильовано розповідає про працю на Чорнобильській АЕС голова Надвірнянського осередку Всеукраїнської громадської організації «Союз Чорнобиль України» Роман Бенюк, який працював на цьому об’єкті до техногенної катастрофи, а потім довелося їхати ліквідовувати наслідки аварії. Зі сльозами на очах згадує Прип’ять, молоде веселе місто, а потім пустка – все вимерло. – Були вахти «чистого і брудного плеча». Перші довозили до тридцятикілометрової зони, а інші – їздили під саму АЕС. Ремонтував автобуси, доводилося вдихати пилюку із домішками радіації.
Нині вже 90 героїв-чорнобильців із Надвірнянщини немає в живих. Сьогодні на обліку в Надвірнянському осередку Всеукраїнської громадської організації «Союз Чорнобиль України» перебувають приблизно 270 краян (усього в Надвірнянському районі проживають 317 осіб, котрі постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи). Створені осередки у Пасічній, Биткові, Делятині та Заріччі, з інших сіл приїжджають у Надвірну.
Минуло 30 років з того часу, як страшний атомний вибух сколихнув Україну та навколишні країни.
У ці дні вклонімося і подякуймо людям, котрі кинулися у саме пекло та зуміли вгомонити радіаційного монстра ціною власних життів та здоров’я.
Василь ІВАСЮК «Народна Воля»